Після презентації книги Artem Chapeye “Тато в декреті”, що відбулась у Запоріжжі 15 грудня 2016 в рамках міжфестивальних зустрічей Запорізької книжкової толоки, залишились теплі враження. Інтуїція підказувала, що так воно і буде. Бо, коли, читаючи книжку, мимоволі погоджуєшся мало не з кожним абзацом, а насамкінець уже хочеш задушити автора в обіймах чи, принаймні, потиснути руку і подякувати за все те, озвучене на сторінках книги, — цілком ймовірно, що й особисте знайомство з автором не розчарує. Власне, так і сталось. Коли про декретну відпустку (хаха, відпустку, хаха) пише чи розказує мати, про неї кажуть “мамашка”, поблажливо чи зневажливо — залежить від ситуації. Коли ж подібний досвід озвучує чоловік — це все одразу набуває ваги і значення, зацікавлює ЗМІ і викликає суспільний резонанс. Звісно, є країни, де подібні речі нікого не дивують, та, на жаль, Україна поки не в їх числі. Та тенденції змінюються. Колись татусі могли бачити своїх новонароджених малюків лише через скло вікон пологового будинку, а зараз партнерські пологи — звичайне діло. Колись домашні обов’язки безапеляційно поділялись на “чоловічі” і “жіночі”, а сьогодні все більш очевидно, що цей поділ умовний і часто елементарно несправедливий. Те саме стосується догляду за дітьми. Нема нічого такого, що не міг би робити татусь так само (а часто навіть краще і легше), ніж мама. За винятком грудного вигодовування, звісно. В усьому ж іншому чоловік і жінка цілком взаємозамінні. І від такого партнерства (справжнього!) виграє сім’я: для жінки — це можливість відпочити, відволіктись, знайти час на відновлення сил і емоційної рівноваги, час на самореалізацію за межами материнства; для чоловіка — це спосіб краще зрозуміти близьку людину, буквально “побувши в її шкурі”, можливість розкрити в собі нові сторони, активно долучитись до чуда зростання нової маленької людини, подружитись з нею з перших днів життя; для дитини — можливість жити і зростати у просторі любові і турботи обох батьків; зрештою, для пари — можливість мати час одне на одного, чого теж часто бракує в родинах, де є малюки. Як бачимо, суцільні плюси))) А повертаючись до самої книжки, хочу сказати, що вона легка і невимушена, з веселими ілюстраціями, читається на одному подиху, змушує усміхатись. Вчора дуже потішило, що люди купували книжки не лише для себе, а й для друзів, братів, колег))
Фото утягнула з сайту 061, а тут їх більше: http://www.061.ua/news/1479546

Олександра Сергієнко